Пологи

“Я втратила дитину під час домашніх пологів” ч.ІV

Деякий час не могли додзвонитися до дитячої реанімації, бо була поганий зв’язок. Акушерка сказала мені: прощайтеся з дочкою, у вас є час, поки не приїхала бригада. І я прощалася. У мене не було ні сльозинки. Ніби все ще не доходило. Я навіть не уявляю, що побачила реанімаційна бригада: маленьку субтильну дівчину, більше схожу на дитину у ванні крові, зі сплячою дитиною на грудях? Але мені було все одно.

Потім дитину забрали, мене поклали на ноші, перенесли на ліжко, поставили крапельницю. Викликали міліцію. Дівчинку вирішили зважити — 1,5 кг. Щоб зважити, взяли звичайний хрусткий пакетик-маєчку з місцевого супермаркету. Потім пам’ятаю стеля ліфта, себе, обгорнуту простирадлом, на ношах, в теплих шкарпетках, молодих хлопців-міліціонерів, швидку з мигалкою, холодні залізні каталки пологового будинку, суєтливих лікарів. Потім наркоз із-за часткового щільного прикріплення плаценти, розриву шийки матки і піхви, одиночна палата в реанімації. Потім мене перевели в звичайну палату, до дівчат, які щойно стали мамами. Я думала, що буду заздрити або ненавидіти сусідок, але нічого подібного не було — повна відчуженість. Змусило розридатися мене тільки написання заяви до судмедекспертизи. Додомуі мене виписали з рекордно низьким гемоглобіном, крові я втратила 1,5 літра.