За нинішніх умов досить часте застосування УЗД сприяє ранній діагностиці гідронефрозу. Тим не менш, ретельне пальпаторне обстеження черевної порожнини новонародженого є головним методом діагностики об’ємних процесів. Для досягнення успішного результату лікування захворювання необхідні рання первинна діагностика і огляд спеціаліста – уролога.
Головними причинами гідронефрозу у немовлят і дітей є:
• Обструкція тазово -сечовідного сегмента;
• Обструкція міхурово- сечовідного з’єднання ;
• Рефлюкс ;
• Дісморфогенез тканин сечових шляхів.
«Німий» гідронефроз іноді виявляється під час обстеження малюка з приводу вроджених вад розвитку, у зв’язку з виявленням пухлиноподібного утворення, що пальпується, або у разі нездатності малюка нормально розвиватися.
Основні ознаки і симптоми відзначаються у разі обструкції сечових шляхів – це лихоманка, пієлонефриту, сепсис, біль в бокових відділах тулуба і сечового міхура.
У разі обструкції в області сечовідно-лоханкового з’єднання зазвичай здійснюють пієлопластика . Обструкція міхурово- сечовідного з’єднання зустрічається відносно рідко і призводить до утворення мегауретера, а також гідронефрозу. Порушення можуть бути механічного походження (стеноз) або функціонального (аперистальтична ділянка). Хірургічне втручання є методикою вибору.
Рефлюкс є наслідком вродженої ектопії гирла сечоводу. У разі малої вираженості рефлюксу відзначається тенденція до спонтанної компенсації. Лікування має на меті зберегти стерильність сечі, тим часом поступово міхур «дозріває» і рефлюкс зникає.
Якщо дитина отримує профілактичне лікування антибіотиками, то рекомендується повторно проводити загальний аналіз сечі і бактеріологічне дослідження сечі кожні 3-4 місяці.
У разі вираженого рефлюксу або за відсутності сприятливої динаміки виконують хірургічну реплантацію гирла сечоводу. Успіх лікування становить понад 90%. Рефлюкс відзначається з великою частотою у близнюків (30%) і дітей від батьків з рефлюксом в анамнезі (60%).
Дисморфогенез сечовидільної системи може протікати безсимптомно. Отже, дуже важливо оцінити стан функцій нирок для виявлення рефлюксу, обструкції та постановки показань до рентгенологічного дослідження сечових шляхів.
Головні діагностичні методи – це УЗД, внутрішньовенна пієлографія, мікційна цистоуретрографія і сцинтиграфія нирок. Часто застосовують хірургічне лікування, і ймовірність успіху загалом добра, особливо, якщо діагностичні та лікувальні заходи проводяться до початку розвитку важкого ураження нирок.
