Клінічні прояви післяпологового стресу мають свої особливості. Зазвичай, день виникнення розладу не збігається з днем пологів. Порушення мають затяжний, хвилеподібний перебіг і можуть тривати кілька років.
Почасти післяпологовий стрес ховається під маскою труднощів виховання дитини і починається з післяпологової зневіри, що продовжується і вдома після повернення з акушерського стаціонару.
Багато жінок очікують, що материнська любов вирішить всі проблеми взаємин з малюком та догляду за ним, хоча процес утворення і розвитку зв’язку між матір’ю і новонародженим залежить від тривалого взаємного спілкування.
Такі пацієнтки відчувають розчарування, втому, дратівливість, причиною яких сама жінка та її близькі вважають минулі вагітність і пологи. Мати плаксива, насилу переносить сльози дитини, дорікає собі в тому, що погано про нього піклується, соромлячись при цьому про це говорити.
Провідним клінічним симптомом післяпологового стресу є тривога, що сприяє тривалому перебігу стресу у жінки, посилюючи несприятливий вплив матері на розвиток дитини. Проблеми з немовлям, в свою чергу, негативно позначаються на матері. До симптомів підвищеної тривожності відносяться безпричинні страхи за своє здоров’я, життя і безпеку дитини, панічні атаки, наявність нав’язливих дій.
Після повернення додому у таких пацієнток можуть виникати вторинні агорафобіі, що проявляються в боязні матері залишатися наодинці з дитиною та відсутністю здатності повноцінно про неї піклуватися.
Окрім тривоги, що перевищує адаптивний рівень, може виникати дисфорія, що проявляється у зміні ейфорії періодами тривожно-депресивного стану, виникненням роздратування, агресією і гнівом, що почасти спрямовані на найближче оточення, в тому числі і на дитину. Поглинання нав’язливими побоюваннями посилюється, зазвичай, наприкінці дня.
Найбільш поширеними симптомами стресу через 3 місяці після пологів є: пригнічений настрій, почуття самотності, ідеї самознищення, розлади сну. Періодично повторюється тема докорів совісті, що виражається в сприйнятті себе як поганої матері і в почутті сорому.
Досить часто можуть виникати нові епізоди погіршення настрою аналогічної симптоматики у матері в період між 3, 9 і 15-м місяцями після народження дитини, а у разі відсутності корекції порушення можуть тривати протягом декількох років.
Якщо емоційний стрес після пологів не діагностується і лікування не призначається, він може придбати хронічний перебіг з приєднанням соматичної патології. У таких випадках у матері різко знижується самооцінка, її охоплює стійке відчуття безпорадності і відчаю.
У разі наявності післяпологових стресових розладів виникають проблеми з лактацією в сторону її погіршення. Гіпогалактія супроводжується втратою або зниженням апетиту, поганим настроєм, порушеннями сну, безсонням і розладами функції шлунково-кишкового тракту, іноді ожирінням.
Під час розгляду центрального механізму регуляції лактації стає зрозуміло, що під впливом стресових факторів погіршення лактації в післяпологовому періоді є закономірним. В таких ситуаціях мати не прагне брати участь в процесі годування грудьми, це дратує її. Дитина відчуває стан матері, погано бере груди, вередує, неактивно смокче тощо. В результаті неактивного годування дитини розпочинається лактостаз, у разі недотримання основних правил грудного вигодовування можуть з’являтися тріщини на сосках, що, в свою чергу, може привести до гіпогалактії і раннього припинення лактації.
Виявлено прямий позитивний кореляційний зв’язок між вираженістю проявів післяпологового стресу і тривалістю грудного вигодовування (чим сильнішими були порушення, тим менше жінки годували грудьми). У разі порушення процесу годування грудьми у немовляти порушується психологічний контакт c матір’ю, а у жінки в набагато меншій мірі формується почуття материнства та емоційної близькості до дитини.
У розвитку дитини можна виділити 2 взаємопов’язані сторони: фізіологічний розвиток і розвиток особливостей когнітивної та емоційно-особистісної сфери дитини, відповідно конкретної культурної моделі країни, в якій вона народилася.
У період дитинства саме від матері залежить формування у дитини почуття емоційного благополуччя та безпеки. Різні порушення взаємин матері та новонародженого негативно позначаються на подальшому житті дитини. Саме перші дні і місяці життя дитини можуть стати критичними, а у разі несприятливого збігу обставин створити основу для майбутньої агора- і соціальної фобії. Якщо новонароджений не відчуває материнської турботи, доброзичливості і захисту, він починає проявляти занепокоєння, тривогу, погано себе почуває, а світ навколо здається йому загрозливим і ворожим.
За результатами багатьох досліджень саме в цьому зосереджене ядро майбутньої соціальної фобії, яка може проявлятися у дорослому житті.
