Малюк від 0 до 1 року

Характеристики порушення сну у дітей грудного та раннього віку (до 3 років)

“Спить як немовля” – фраза, що відображає наші уявлення про дитячий сон як про щось ідеальне, зразок для наслідування. Але далеко не всі батьки маленьких дітей погодяться з таким твердженням. Що ж викликає у батьків насторогуі змушує звертатись до лікаря?

Нормальні феномени

Найбільш частим приводом для занепокоєння батьків вночі є плач або “похникування” дитини у сні. Чи є такі звуки сигналом тривоги, чи слід негайно підходити і заспокоювати малюка? Лікарі вважають звуки під час сну варіантом норми – це називається “фізіологічний нічний плач”. Припускають, що таким чином знаходять вихід денні емоції та враження малюка, ймовірно, під час фази сну зі сновидіннями. Крім цього, фізіологічний плач почасти має і своєрідну “скануючу” функцію: дитина перевіряє наявність батьків і можливість знайти підтримку і заспокоєння. Не отримавши підтвердження, він прокидається і плаче вже по-справжньому. Проте негайне реагування навіть на неголосні нічні звуки з боку дитини може призвести до непотрібних складностей. Малюк не отримує можливості навчитися справлятися зі своєю нічною самотністю самостійно, самозаспокоюватися, відповідно і надалі він щоночі буде вимагати уваги батьків. Здатність самозаспокоєння розвивається вже у 60-70% дітей у віці 1 року.

Іншим приводом для занепокоєння батьків є нічні пробудження малюка, під час яких вимагається участь дорослих. Пробудження вночі відносять до нормальних елементів сну, воно відбувається під впливом будь-яких стимулів в певних стадіях сну (дрімота або сон зі сновидіннями). Оскільки ці стадії змінюються з певною періодичністю, названою циклами сну (у грудних дітей це 50-60 хвилин), то і можливості для пробудження виникають кілька разів за ніч. Діти у віці 1 року пробуджуються в середньому 1-2 рази за ніч, потім, в більшості випадків, відразу ж засинають. У разі підвищеної уваги з боку батьків, невмінні самозаспокоюватися ці, спочатку природні, пробудження переростають в розлади сну.

Часто батьки звертаються до лікаря з приводу здригувань дитини уві сні – різноманітні обстеження що при цьому призначаються, не виявляють ніякої патології). В даний час встановлено, що здригування під час засипання і під час поверхневих стадій сну є природним феноменом, пов’язаним зі зміною нервової збудливості в перехідних функціональних станах (від неспання до сну і між стадіями сну), лікарі їх називають “гіпнотичними міоклоніями”. У маленьких дітей цей феномен може проявлятися яскраво в зв’язку з тим, що гальмівні механізми нервової системи ще наразі недостатньо сформовані, надалі вираженість здригувань буде поступово зменшуватись.

Типові розлади

Поширеність порушень сну у дітей грудного та раннього віку згідно наукових даних складає близько 15% – у кожній шостій сім’ї малюк погано спить. Найчастіше спостерігаються труднощі засинання (інсомнія) та/або підтримання безперервного сну дитини протягом ночі. Лікарі розділяють інсомнії на первинні, де розлад сну є основною проблемою і розвивається сам по собі, і вторинні – проблеми сну, що відображають наявність яких-небудь захворювань, частіше неврологічних, тому що функцію сну організовує саме нервова система, відповідно, найбільш часто порушення сну у цих дітей пов’язують саме з патологією нервової системи . Але, насправді порушення сну, що виникають у цьому віці, потрібно розглядати не як вторинні, внаслідок патології нервової системи, а як первинні, найчастіше зумовлені неправильним встановленням режиму сну немовляти. Якщо говорити про первинні порушення сну дітей грудного та раннього віку, то до найбільш розповсюджених форм відносяться поведінкова інсомнія і розлад харчової поведінки, пов’язана зі сном.

Поведінкова інсомнія

Як це видно з назви, проблема поведінкової інсомнії криється в неправильній організації режиму дня дитини і батьків у період, пов’язаний зі сном. Найбільш часто це зумовлено порушенням асоціацій засипання. Причиною розвитку таких порушень є формування неправильних асоціацій засинання – умов зовнішнього середовища, за яких дитина відчуває себе комфортно, заспокоюється і занурюється в сон. Якщо з перших місяців життя малюк звикає дрімати на руках, під час заколихування, відповідно, й надалі малюк буде “відстоювати” своє право на таку організацію сну – адже іншого він не знає. Малюк часто прокидається вночі, плаче і не заспокоюється до тих пір, поки його не візьмуть на руки і не поколихають. Іншим варіантом є небажання малюка засинати ввечері самостійно – потрібна обов’язкова присутність дорослих в період засинання, що інколи може затягуватися на декілька годин. Тому слід створювати умови для формування “правильних” асоціацій засипання. Цьому сприяє дотримання одного і того ж ритуалу укладання: купання, годування, короткий період перебування дорослого біля ліжечка малюка і залишення його на самоті. До неправильних асоціацій засинання відносяться: засинання на руках у дорослих, в батьківському ліжку, під час заколихування, під час перебирання волосся, під час годування з пляшкою в роті, з пальцем у роті тощо. В результаті, малюк, прокинувшись вночі, буде криком вимагати створення тих умов, в яких його навчили засинати. Таке порушення асоціацій засинання не є розладом сну у малюка, тому що кількість і якість його сну не порушується, але для батьків така поведінка перетворюється на щонічні жахи, що можуть тривати до 3-річного віку.

Досягти правильних асоціацій засинання, що допомагають дитині заснути, допомагає так званий “предметний посередник”. Це якась річ, яка знаходиться поруч в ліжку дитини під час сну. Для немовлят це може бути пелюшка, що зберігає запах матері, її молока, а для дітей старшого віку – улюблена іграшка. Ці предмети допомагають відчути зв’язок з батьками, заспокоїтися під час нічних пробуджень малюка на самоті.