Малюк від 0 до 1 року

Сповивання та розвиток відчуття дотику (окремий погляд на використання пелюшок)

Психолог-перинатолог, консультант з розвитку дитини Майорська Марія Борисівна.

 

Дуже часто в порадах для молодих батьків можна прочитати, що сповивання дитини гальмує розвиток у неї відчуття дотику. Причому запевняють, що це думку педіатрів та дитячих психологів і саме психологи радять не сповивати дитину. Нам, як фахівцям з догляду, дуже сумнівно, щоб грамотний психолог не знав фізіологїї та вікової психології дитини і міг так помилятися. Швидше за все, це неправильно інтерпретовані рекомендації психолога. Подив викликає й постійні характеристики  сповивання, як процедури насильства над особистістю, такого собі “зв’язування” дитину, яка так хоче рухатися! Створюється враження, що дитина вже бігає, а її все сповивають і сповивають… Таку нелогічну картину можуть собі намалювати собі тільки люди, які абсолютно не уявляють, як виглядає новонароджений, як він себе веде і навіщо йому пелюшка, а також коли і в яких народів вона застосовувалася.

Ще на 3 місяці внутрішньоутробного розвитку у дитини з’являється відчуття дотику, тобто чутливість шкіри. До четвертого місяця у нього з’являються координовані рухи і малюк на дотик вже може знайти свій рот і починає смоктати свій палець або кулачок. Поки вага дитини не дуже велика, він вільно плаває в навколоплідних водах і іноді натрапляє ручками або ніжками на стінки матки, стимулюючи таким чином чутливість своєї шкіри і розвиваючи відчуття дотику. Після 32 тижня внутрішньоутробного розвитку дитина вже не може вільно рухатися, оточуюча його матка постійно стикається з багатьма частинами тіла, як би обіймаючи його. Періодичні скорочення стінок матки (так звані скорочення Брекстона-Хіггса) дають плоду досвід більш сильних тілесних вражень, цупких обіймів, які потім стають невід’ємною частиною спогадів про внутрішньоутробний комфорті. На останніх тижнях внутрішньоутробного розвитку руки дитини найчастіше перестають згинатися і розгинатися в плечовому суглобі через нестачу вільного простору – вони щільно притиснуті до тіла і цей стан стає ще однією внутрішньоутробною звичкою. Долоньки дитини мають можливість доторкатися лише до власним тіла та рота, тому дитина отримує основну тактильну інформацію від усієї поверхні шкіри, яку обіймає і стимулює матка.

Після народження малюк опиняється у величезному для нього вільному просторі, який у багато разів більше того, до якого він звик. Поки у нього немає іншого досвіду, він зберігає свої внутрішньоутробні звички і керується ними. Специфікою новонароджених є різкі некоординовані рухові акти руками і ногами, які є спадщиною внутрішньоутробного життя. Ці специфічні рухи називають “здриганнями”. Під час “здригань” дитина переживає почуття паніки і жаху, якщо його руки і ноги, звиклі впиратися в стінки матки, бовтаються в повітрі і не знаходять жодної опори. Це дуже добре видно, якщо поспостерігати за новонародженим. Він дуже лякається всякого руху своїх рук і ніг і заспокоюється,тільки якщо його притиснути до теплого тіла дорослого або хоча б притримати ручки або ніжки своєю рукою.

Після народження розвиток відчуття дотику новонародженого відбувається за рахунок накопичення та диференціювання інформації, що він її отримує ззовні. Так само, як і в утробі матері, стимулами для дитини є відчуття дотику до всієї поверхні його тіла і, особливо, до його ручок і ніжок. Стимулами для розвитку відчуття дотику дитини є абсолютно все, до чого вона може доторкнутися: пелюшка, одяг, тіло дорослої людини, власне тіло тощо. Чим різноманітніші стимули і чим частіше вони впливають на малюка, тим активніше йде розвиток його відчуття дотику. Якщо кінцівки немовляти залишені вільними і їх рухи не обмежені тісними обіймами мами або пелюшки, то він буде ” здригатися”, переживаючи переляк. Сильний переляк і подальша паніка є сильною реакцією, що понад усі інші. Тому за наявності нічим не обмеженої свободи і частих ” здригань” розвиток відчуття дотику істотно сповільнюється.

Таким чином, для того щоб у дитини успішно розвивалося дотик, необхідно, щоб руки і ноги дитини постійно натикалися на різні поверхні, що знаходяться близько до його тіла, поки він ще не встиг “здригнутись” і злякатися.

Що з сучасних методів догляду та поводження з малюком цьому сприяє:

  • Носіння на руках

Коли мама носить малюка на руках або спить з ним разом, вона своїми обіймами створює знайомі йому тілесні відчуття. Поруч з матір’ю та у неї на руках дитина спокійно спить без пелюшки, оскільки, обіймаючи дитя, вона перешкоджає “здриганням”. Зігріта материнським теплом, дитина не потребує великої кількості одягу і може знаходитися з оголеними ручками і ніжками. Це дозволяє їй, доторкаючись до різних поверхонь, отримувати максимум інформації в комфортній ситуації.

Саме так поводяться з немовлятами багато народностей Азії та Африки, які до цих пір зберегли різні пристосування для постійного носіння дитини на собі (різні підтримувачі, перев’язі тощо). Проте слід враховувати, що у цих народів зазвичай взагалі немає ніяких пристосувань, куди б дитину поміщали окремо від матері (колиска, візочок, гамачок тощо), тому дитина перебуває на руках 24 години на добу, що навряд чи здатні виконати наші сучасні батьки.

  • Вільне сповивання

Якщо дитина змушена якийсь час знаходиться без мами, особливо під час сну, то найкращим способом уберегти його від “здригань” та стимулювати розвиток відчуття дотику є звичайна пелюшка. Як тільки новонародженого сповивають, з наданням йому внутрішньоутробної пози, він тут же заспокоюється. У даному випадку мова йде не про туге, а про вільне сповивання, що дозволяє дитині здійснювати рухи руками і ногами.

Чим менше одягу під пелюшкою, тим краще розвивається відчуття дотику, тому що дитина наштовхується ручками і ніжками не тільки на пелюшку, але і на власне тіло. Крім цього пелюшка охоплює малюка і стимулює відчуття дотику всієї шкіри, яка до неї доторкається. Кількість сенсорних стимулів в пелюшці нітрохи не менше, ніж у мами на руках, тому що пелюшка в різних місцях нагрівається по-різному, десь натягнута, десь провисає вільно тощо. Основне її призначення – створювати ілюзію опори, але не обмежувати природні рухи, обмежуючи їх тільки в області плечових суглобів (як це і було в матці). Вільно сповита дитина має можливість підтягти ручки до лиця, знайти свій ротик, як вона це робила внутрішньоутробно, смоктати палець або кулачок, махати ногами тощо. Поступово дитина звикає до своїх рук і координує їх рухи впевненіше. Це відбувається приблизно до 10-30 дня, і з цього часу малюки перестають прокидатися від власних різких рухів. Однак частина дітей зберігають “здригання ” до 3-6-ти місячного віку і потребують більш тривалого сповивання.

Свого часу пелюшка була придумана і використана у народів, які живуть в зонах з помірним і більш холодним кліматом, де температурні умови і велика кількість одягу не дозволяла носити дитину  постійно на собі під час звичайної щоденної роботи. Одночасно з наявністю пелюшки у таких народів обов’язково існували якісь спеціальні місця, що повторюють форму пелюшки, куди клали сповитих дитини, (колиски, візочки, гамачки тощо), коливаючи які можна було імітувати повну ілюзію того, що дитина продовжує перебувати на руках у дорослого.

Сучасні батьки, почасти не знають, що таке вільне сповивання, або вважають вільним сповивання “під ручки” і абсолютно не вбачають переваг сповивання, тому що не вміють ним користуватися. Невміло сповите дитя “чинить свій опір” і мама вже через хвилину бачить, що воно витягло руку з пелюшки і смокче палець. Замість того, щоб залишити все як є й дозволити дитині насолоджуватися перевагами вільного сповивання, мати завзято переповиває його, домагаючись, щоб малюк не зміг витягнути руки. І невтямки їй, бідній, що так і повинна робити дитина, якщо їй вже більше 7 днів. І звичайно, якщо сповитого малюка замість зручного затишного “гніздечка”, що погойдується, покласти на жорстке величезне ліжко, він буде протестувати. А батьки зовсім справедливий протест дитини, переносять на свої невдачі у сповиванні і сприймають як протест малюка проти пелюшки.

Так кому ж незручна пелюшка, дитині чи її недолугим батькам? Що не сприятиме розвитку відчуття дотику?

  • Сорочечка з зашитими рукавами

З безлічі відчутних стимулів така сорочечка дає тільки одне – всюди одне і те ж відчуття сорочечки -причому форма її не міняється, вона нікуди не дівається при посиленні та ослабленні рухів – тобто ніякого різноманіття!

Такі сорочечки придумані нібито заради того, щоб дитина не подряпала собі обличчя при безладних рухах ручками. Але, якщо малюк перебуває у мами на руках – то він і так нічого собі не роздряпає, навіть якщо буде зовсім без сорочечки. Якщо ж малюк лежить без мами, то будь-який  безладний рух ручок буде його лякати, і довго він так не пролежить, рухи власних рук будуть будити малюка і його сон буде неспокійний. Отже, руки в цьому випадку краще сповити – тоді він точно нічого собі не роздряпає. Коли ж малюк перестає боятися своїх рук, то він перестає і дряпатися …Тому необхідність застосування таких сорочечок сильно перебільшена, і виправдати її можна тільки в дитячій палаті медустанови.

  • Туге сповивання

Зараз навіть у сім’ях, які дотримуються давніх традицій, серед міських жителів ви навряд чи зустрінете жінку, яка вміє туго сповивати дитину з використанням пелюшок. Раніше туге сповивання дитини використовувалося для виходжування ослаблених недоношених дітей, травмованих під час пологів, тобто як своєрідна лікувальна процедура. Правильно використовувати туге сповивання в сучасних міських умовах може тільки фахівець, який володіє цим методом, здатний оцінити доречність і своєчасність такого заходу і здатний навчити цьому батьків. Але в процесі забуття значення тугого сповивання дитини склалося враження, що всіх дітей в селі грубо та туго сповивали. Зараз найчастіше під “тугим” розуміють просто більш щільне сповивання з випрямленням рук і ніг дитини. Саме так сповивали дітей в радянських пологових будинках і яслах років 20-30 тому. Звичайно, таке сповивання сприяє більш спокійній поведінці під час “здригань”, але воно ж і провокує бурхливі реакції у дитини, яка  прокидається від сну. Безумовно, таке відношення ніяк не стимулює розвиток відчуття дотику. Кількість сенсорних стимулів тут мінімальна, відповідних реакцій на них ще менше і поради “грамотних” бабусь “щоб ніжки були рівними” або “щоб спав спокійніше” не можуть служити виправданням для такого насильства. Більш того, бездумне використання тугого сповивання уповільнює розвиток основних рухів руками, дитина звикає до своїх ручок тільки у віці 6 місяців і може навіть на 7-8 місяці життя прокидатися від сну від власних різких рухів.

  • Повна відсутність сповивання

Якщо новонароджена дитина знаходиться без мами і без пелюшки, то кількість сенсорних стимулів знову-таки зменшується. Дитина безпорадно борсається у величезному для неї просторі, відчуваючи паніку і жах, і навіть зачіпаючи своє тіло, не встигає адекватно реагувати, тому що, як ми пам’ятаємо, стан паніки це найпотужніша реакція, що приглушує всі інші. Раз немає реакцій на сенсорні стимули, не накопичується інформація, розвиток відчуття дотику гальмується! Помічено, що діти, яких виховують зовсім без пелюшок і залишають довго лежати, розмахуючи руками і ногами, згодом набагато повільніше пристосовуються до своїх рук, ніж ті, кого знайомили з ручками поступово. Дитина стає більш неспокійною, їй складніше заснути, а під час сну вона легко будить себе порухами власних рук.

Через недосконалість терморегуляції малюка, залишаючи його лежати без пелюшок, батьки змушені одягати на нього різні костюмчики, штанці, що знову таки збіднює можливості дотику дитини, тому що вільними залишаються тільки долоньки, а до теплого тіла – самого знайомого і розвиваючого стимулу, вони якраз доторкнутися практично не можуть – все заховане в численних одежинах.

Таким чином, для найкращого розвитку дотику у новонародженого є розумним поєднання двох взаємодоповнюючих прийомів – весь час, коли малюк знаходиться на руках у мами або іншого дорослого, він може бути мінімально одягнений, тому що його зігріває і надає максимум сенсорних стимулів тепло людського тіла, а коли його кладуть в ліжечко, він повинен бути вільно сповитий і мати можливість отримувати ті ж стимули під захистом пелюшки.

Вік для припинення сповивання кожної дитини різний, одні благополучно прощаються з пелюшкою на 3 тижні, інші – в 6 місяців. Критерієм тривалості сповивання може бути наявність або відсутність “здригань”. Якщо дитина «здригається» – пелюшка на час сну йому ще потрібна, спить спокійно – необхідності немає.

Дитина, яка вчасно розлучилася з пелюшкою, зазвичай вже має впевненість і координацію рухів, що дозволяє по-різному реагувати на різні сенсорні стимули. Причому шкіра ніг для нього є таким же джерело інформації, як і шкіра рук. Головною умовою продовження розвитку відчуття дотику на цьому етапі є відсутність одягу на ногах, іншими словами відсутність штанів і повзунків. Ніжки дитини повинні отримувати інформацію про навколишнє середовище так само, як і руки. Проте, для нормального розвитку важливо отримувати цю інформацію всією поверхнею шкіри, а не обмежуватися невеликою ділянкою підошви. Дитина ще довго зберігає здатність отримувати інформацію всією шкірою, тому, чим більшу поверхню шкіри ми закриємо, тим більше збіднимо його можливості сприймати численні сенсорні стимули.

Підходящий одяг для малюка такого віку – кофтинка, сорочечка і більше нічого. Дітям тих мам, які бережуть свої меблі або килимове покриття, необхідний ще й памперс. Для дітей, яких мами багато носять на собі, такий одяг простий і природній, тому що так дитина не перегрівається і її легко переодягати. Діти лишаються наодинці на досить малі проміжки часу, протягом яких не встигають замерзнути навіть взимку і після цього легко відновлюють своє тепло, притулившись до тіла дорослого. А от мами, які звикли регулярно і надовго наодинці лишати дітей, коли діти не сплять, практично вимушені надягати на них штани – так, мовляв, тепліше і естетичніше, та ще й шкарпетки на кожну ніжку, а то вони мерзнуть!

Якщо батьки занадто рано відмовляються від сповивання, вони швидше починають зловживати повзунками і носочками, бо дитина ще занадто мала, щоб весь час знаходиться зовсім без одягу, вона мерзне. Згодом, батьки вже настільки звикають стежити “щоб ніжки були теплими”, що малюк, якого не сповивали, як правило, у віці 3 місяців, виявляється під час неспання одягненим вдома набагато тепліше, ніж його раніше сповиті однолітки. Скорочуючи число зовнішніх стимулів, заважаючи формуванню відповідних реакцій, перешкоджаючи накопиченню корисної і потрібної для його розвитку інформації, батьки часто щиро впевнені, що підпорядковуються бажанням дитини і нічим не обмежують його свободу!

Складається парадоксальна картина. Прекрасна ідея – давайте виховувати дитину без насильства і дамо йому максимум стимулів для розвитку. Проте, реалізуючи цю ідею, дорослі прямолінійно переносять власні почуття та переживання на внутрішній світ дитини, не враховуючи ні її фізіологічних особливостей, ні її психологічних потреб. Вони вважають пелюшку насильством, а штани, шкарпетки, памперси на маленькій, безпорадній людині, яка самотньо лежить на величезному ліжку – проявом свободи особистості. Тільки за чию свободу тут б’ються? Батьки, прикриваючись турботою про дитину, прагнуть швидше звільнитися від неестетичних пелюшок, скоріше напинають на нього модні штанці і костюмчики.  Може не будемо так швидко скидати з рахунків ні народний досвід, ні сучасні дослідження і подбаємо про реальні потреби дитини.