Малюк від 0 до 1 року

Пелюшковий дерматит

Пелюшковий дерматит — одне з найбільш поширених шкірних захворювань грудного віку та другого року життя: в цей період часу від 7 до 35% усіх немовлят один або кілька разів хворіють на пелюшковий дерматитм, причому найчастіше у віці від дев’яти до дванадцяти місяців.

Пелюшковий дерматит. Етіологія і патогенетичні фактори

• Тривалий контакт шкіри з сечею і калом викликає «гіпергідратацію» (мацерацію) шкіри.

• Бактерії калу вивільняють аміак з сечовини, що призводить до сильного олужненню і, отже, подразнення шкіри.

• Високий показник рН обумовлює активізацію ферментів калу (ліпаз, протеаз), які ще більше руйнують епідермальний бар’єр.

• Відсутність циркуляції повітря під герметичним підгузником сприяє мацерації шкіри і проникненню подразнюючих речовин в епідерміс і через нього

• Шкіра вдруге колонізується мікроорганізмом С. albicans.

Пелюшковий дерматит. Симптоми та клінічна картина.

Для пелюшкового дерматиту характерна поява почервоніння та еритематозних папул в аногенітальній області.

Найчастіше пелюшковий дерматит розвивається на випуклих поверхнях сідниць, стегон і паху. Після епізодів проносу та/або терапії антибіотиками з’являються еритематозні плями і папули, особливо в перианальной області. У випадку сильно вираженого пелюшкового дерматиту можуть, незалежно від етіології, утворюватися ерозії і виразки.

Суперінфекція С. albicans проявляється у вигляді еритематозних плям з типовим лущенням по периферії («комірцеве лущення») на еритематозній підставі. Часто утворюються подібні осередки («сателітні вогнища») в області стегон і живота. Виділяють різні клінічні форми пелюшкового дерматиту:

• ірітативна – ураження сильніше виражено на плоских поверхнях;

• інтертригінозна – ураження сильніше виражено в складках;

• з виразками Жаке;

• з кандидозною інфекцією.

Пелюшковий дерматит. Діагностика.

Анамнез та клінічне обстеження; мазків з шкіри, а уразі необхідності культури калу на Candida spp. У разі підозри на псоріаз або гістіоцитоз клітин Лангенгарса — біопсія; у разі хронічної персистенції виключити дефіцит цинку.

Пелюшковий дерматит. Лікування.

Для викладу основних принципів терапії пелюшкового дерматиту в англомовній літературі використовується акронім з перших літер латинського алфавіту—«ABCDE» (Siegfried, 1998)

A («air» = «повітря»)

Усунення оклюзії: діти, які носять підгузки, не хворіють на пелюшковий дермат. У разі хронічного, стійкого до терапії перебігу доцільно навіть в епоху «суперпоглинаючих» пелюшок зробити коротку перерву, щоб у поєднанні з нижчеперахованими терапевтичними заходами впоратися з пелюшковим дерматитом.

(«Barrier» = «бар’єр»)

Регенерація шкірного бар’єру: застосування цинкової пасти є перевіреним способом захисту шкіри від впливу подразників з одночасною регенерацією. Може бути потрібною добавка протигрибкових компонентоі (ністатину, клотримазолу, миконазола).

З («cleansing» = «очищення»)

Скорочення інтервалу між зміною підгузників: у разі виявлення пелюшкового дерматиту необхідно відразу ж перейти на більш часту зміну підгузників (зміна кожні три, максимум чотири години). Для очищення області підгузників, особливотам, де є  запалення, краще всього підходить дитяче масло (оливкова олія). Думки щодо застосування вологих серветок спірні і суперечливі; їх застосування може також призвести до іритативного дерматиту або уповільнити його загоєння.

D («diapers» = «пелюшки»)

Сучасні підгузники з гелевими подушечками вбирають більше рідини, ніж «старі» підгузники без такого «суперабсорбенту»: звичні сьогодні суперпоглинаючі гелі в готових підгузках забезпечують такий рівень сухості, який недосяжний у разі застосування полотняних підгузків. Вони значно знижують частоту і ступінь тяжкості пелюшкових дерматитів у порівнянні з матерчатими підгузниками або підгузками без гелевих подушечок. Але їх здатність поглинати теж обмежена, тому у дітей, схильних до пелюшкового у дерматиту, слід, в першу чергу, звертати увагу на часту зміну підгузків.

Е («education»= «просвіта»)

Батьки повинні знати щодо необхідність частої зміни пелюшок і «провітрювання» області підгузків, а також про небезпечність «чудодійних» засобів, що містять потенційно дратівливі шкіру або токсичні добавки, наприклад, рослинні екстракти, саліцилати та які продаються в торговельній мережі.