Грудне вигодовування

Відлучення дитини від грудей. Поступові кроки у процесі відлучення дитини від грудей. Частина 1

Здатність виробляти грудне молоко у жінок тісно пов’язана з материнським інстинктом і мало піддається якимось іншим формам контролю, крім прагнення дати маленькому, безпорадному, залежному створінню те, чого воно так потребує – їжу і тепло.

Тому відлучення дитини від грудей є дуже важливим етапом у розвитку подальших взаємин матері та малюка. Для малюка – це перша велика, хоча і цілком природна втрата. Як і всі втрати, вона може, з одного боку, нести в собі психотравматичну складову, з іншого – таїти в собі зовсім нові можливості. І самим правильним способом допомоги обом учасникам грудного вигодовування пережити цей період без особливих втрат і здобути нові навички спілкування та взаємодії є, в першу чергу, психологічна підготовка самої матері до майбутнього відлучення малюка від грудей.

Ухвала (прийняття) рішення щодо відлучення дитини від грудей.

Сучасна доктрина грудного вигодовування говорить за те, що годувати дитину грудним молоком потрібно якомога довше – до 2-х років. В той же час усі більш-менш зацікавлені особи, які почасти навіть не знайомі з сучасними поглядами на грудне вигодовування, дають, кожен свої, рекомендації, спираючись на самий різний науковий або практичний досвід. Але з психологічної точки зору значущим є лише один критерій – бажання самої матері продовжити або припинити дану форму контакту з дитиною. Тому, зважаючи тільки на усі життєві обставини: стан здоров’я матері та малюка, а не на «поради» близьких та знайомих, таке рішення потрібно приймати самостійно, а причини для припинення грудного вигодовування повинні бути досить вагомими.

Причини можуть бути різними, і обговорювати їх з лікарем кожній жінці потрібно індивідуально. Важливо одне: мати, даючи малюку груди, надає йому своє тіло, час і увагу – ті ресурси, які життєво необхідні їй самій. Мати має право вирішувати, як довго вона готова ділити ці ресурси зі своєю дитиною і наскільки її влаштовує те, що вона отримує натомість – не секрет, що після пологів здоров’я та емоційне благополуччя матері істотно залежить від того, чи вона годує грудне вигодовування або відразу переводить дитини на штучне харчування.

Тут варто ще раз підкреслити, що тільки бажання або небажання матері продовжити чи припинити грудне вигодовування є визначальним. Немає ніякого сенсу і користі продовжувати давати дитині груди, відчуваючи при цьому роздратування, біль (фізичний чи емоційний), дискомфорт, бажання “щоб це скоріше закінчилося” – малюк все це відчуває, але абсолютно не розуміє, чому “Циця стала погана”, чому мама намагається її скоріше забрати. І він буде винаходити все нові варіанти утримати груди, експериментуючи з прикушення, стискаючи її рученятами, щипаючи, і при цьому щиро дивуватися і засмучуватися через те, що мамі це не подобається.

Зворотна ситуація виникає, коли жінка припиняє вигодовування, але сама бажає продовження такого спілкування з дитиною. У неї може виникнути сильне почуття незадоволеності, необгрунтоване занепокоєння за малюка, відчуття, що вона перестала його розуміти – ці симптоми нерідко дають поштовх до формування пізньої післяпологової депресії. Відновлення контакту (а якщо бажання годувати грудьми дійсно зберігається, то молоко легко повертається навіть після перерви на тиждень і більше) призводить до підвищення настрою, покращенню взаєморозуміння між мамою і малюком, зняттю у обох депресивної симптоматики.

Таким чином, тільки мама приймає саме вірне рішення про те, як довго вона буде годувати грудьми і коли, під впливом яких суб’єктивних причин вона має намір відлучити дитину від грудей. Чим більше вона буде прислухатися до відчуттів свого тіла, до своїх переживань, що супроводжують процес годування, до поведінки малюка, коли він просить груди, коли знаходиться біля грудей і коли вже “поспілкувався з нею”, тим більш зваженим буде рішення про відлучення, а перехід до інших форм контакту пройде більш м’яко і без потрясінь.