Малюк від 0 до 1 року

Проблеми субфебрильної, тобто дещо підвищеної температури у дітей

Найчастіше і найперше питання, що його ставлять перед собою батьки, у разі зміни самопочуття дитини – “Яка у малюка температура?”

Тривале збереження у дітей так званої субфебрильної (дещо підвищеної) температури, що відповідає температурі тіла в пахвовій западині від 37° до 38° С є досить серйозною проблемою

Лікарі основними причинами субфебрилітету вважать:

  • інфекційні захворювання;
  • вогнища хронічної інфекції у внутрішніх органах ;
  • інтоксикації (отруєння) ;
  • глистні інвазії;
  • порушення обміну речовин, у тому числі цукровий діабет, підвищення активності щитоподібної залози ;
  • зміна гормонального фону в період статевого дозрівання ( частіше у дівчаток) ;
  • вроджені і набуті порушення імунітету ;
  • алергія, в тому числі поствакцинальная лікарська і на прийом окремих ліків;
  • ревматичні захворювання;
  • анемія ;
  • важкі авітамінози вітамінів С і групи В;
  • пухлини ;
  • вегето- судинна дистонія;
  • перенесена черепно-мозкова травма ;
  • захворювання мозку (арахноїдит, недостатність гипоталамусу)
  • великі крововиливи (гематоми) після травм;
  • фізична або психічне перенапруження, у тому числі вечірнє підвищення температури внаслідок підвищеної рухової активності дитини;
  • перегрівання

Розібратися в причинах тривалого субфебрилітету часом досить складно. Для цього лікар-педіатр , зазвичай, призначає великий обсяг лабораторних та інструментальних досліджень, консультації лікарів вузьких спеціальностей – ЛОР, ендокринолога, невропатолога, гастроентеролога, імунолога тощо.

На першому етапі з’ясування причин підвищеної температури зазвичай намагаються виключити наявність вірусної, бактеріальної, туберкульозної або іншої інфекції. З цією метою проводяться дослідження крові, слизу із зіву , носа, вмісту кишковика , сечі , УЗД та рентген. Наразі, завдяки широкому впровадженню методів імуноферментного аналізу та полімеразної ланцюгової реакції значно точніше можна виявити наявність конкретного мікроорганізму – винуватця субфебрилітету або антитіла до нього.

Залежно від результатів таких досліджень лікар призначає антибактеріальні або противірусні препарати , що призводить до нормалізації стану малюка.

Другий напрямок у встановленні причин підвищеної температури тіла – виключити у дитини наявність ревматичних захворювань, патології залоз внутрішньої секреції, пухлинних процесів . Нерідко єдиною ознакою анемії (недокрів’я) є тривале порушення терморегуляції. У такій ситуації призначення препаратів заліза швидко усуває субфебрилітет .

Імунологічне дослідження пацієнтам з субфебрильною температурою проводиться з метою знайти “негаразди” в імунній системі. Почасти саме внаслідок вродженої чи набутої слабкості імунітету у дитини інфекційні захворювання можуть набувати тривалого, затяжного перебігу і погано піддаються лікуванню. Таким малюкам необхідно в терапії додатково використовувати засоби, що впливають на імунітет і імуноглобуліни .

Складніше розпізнати так званий “термоневроз” – підвищення температури, що пов’язане з особливостями функціонування центральної нервової системи.

Основні ознаки термоневрозу:

  • відсутність клінічних та лабораторних ознак інфекційного захворювання;
  • перенесене кисневе голодування мозку (перинатальна енцефалопатія) в період вагітності та пологів;
  • перенесена раніше травма голови;
  • емоційна лабільність;
  • пітливість долонь і стоп;
  • неспокійний сон;
  • часті головні болі і запаморочення;
  • схильність до закрепів;
  • відрижки і блювота при годуванні в ранньому віці;
  • нестійкість артеріального тиску;
  • недостатній ефект від жарознижуючих засобів;
  • нормалізація температури тіла під час сну.

Діагноз термоневрозу встановлюється шляхом виключення, тобто в тому випадку, коли у дитини всі інші підстави чи причини тривалого субфебрилитета розглянуті та виключені. В такому разі проводяться додаткові інструментальні дослідження центральної нервової системи: електроенцефалограма (ЕЕГ), Реоенцефалограма (РЕГ), нейросонографія (УЗД мозку), рентгенологічне обстеження тощо.

Принципи лікування дітей з тривалим субферілітетом :

  • антибактеріальна терапія у разі підтвердженні бактеріального запального процесу (кокова інфекції, мікоплазмову , пневмоцистну, хламідійні, протозойні та інші інфекції);
  • противірусні засоби у разі виявлення ознак вірусної інфекції (цитомегаловірус, респіраторні віруси, герпевіруси тощо) ;
  • усунення вогнищ хронічної інфекції: в порожнині рота, в носоглотці, в жовчовивідної та сечовивідної системі,  в кишковику ;
  • лікування основного захворювання: алергії, ревматизму, ендокринних порушень, анемії, глистної інвазії тощо;
  • вітамінотерапія;
  • створення психологічного комфорту в сім’ї та дитячому колективі;
  • фізіотерапія;
  • седативна терапія у разі термоневрозу;
  • загартовування.

Своєчасне розпізнавання причини субфебрилітету дозволяє вчасно призначити адекватне лікування дитині та уникнути ускладнень. Тому не слід відмовлятися від госпіталізації в тих випадках, коли педіатр пропонує провести комплексне обстеження малюка в умовах стаціонару.